«Вся моя літературна та громадська діяльність була спрямована до розкриття у читача вищого космічного рівня мислення, чуття, творчості», — писав Олесь Бердник. Славнозвісний фантаст-дисидент належав до тих рідкісних людей, які здатні відкинути все тимчасове і поверхове, думати одвічними архетипами, жити категоріями Всесвіту, Світла, Любові. Але пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність. Тож прикметно, що у віршах, містеріях, самвидавних та друкованих статтях, інтерв’ю, котрі увійшли до ЦЬОГО тому, нерідко стоять поруч два слова — Дух і Україна

XVI століття принесло Європі відкриття заморських земель, нескінченні релігійні війни, заколоти, повстання та змови, зради і безжальне нищення переможених. Та час народжував не лише кондотьєрів Кортеса, отруїтельку Марію Медічі, царя-садиста Івана Грозного та його опричника Малюту Скуратова. У кривавому вогненному вихорі тих часів гартувались душею і тілом козаки-відчайдухи, славні лицарі Запоріжжя. Що час був шалено жорстокий, то й герої несли в собі його ознаки: неймовірну відвагу, затятість, наполегливість і часто-густо повну зневагу до своєї смерті і чужого життя. Саме про такого козака — Омелька — і розповідає тетралогія Юра Логвина «На козаку нема знаку?»