Використовуючи аерофотознімки і газети воєнного часу, український письменник Михайло Нікіфорук піддає сумніву міф про військові злодіяння у Бабиному Яру. Пам'ять про "різанину" євреїв в Бабиному Яру є болючою для всіх політиків. Але існує безліч доказів того, що вона ніколи не траплялася. Повітряна розвідка та фотографії, зроблені до і під час Другої світової війни, показують масові поховання жертв радянської ЧК/НКВД, але відсутні масові поховання євреїв. Михайло Нікіфорук — Голова Дослідницького комітету Бабиного Яру. Звіт комітету був вперше опублікований у 1991 році Ukraіnіan Frіends of Faіrfіeld Assocіatіon, 25 Thіrd Street, Stamford, Connectіcut 06905

Як же вдалося жидам — мізерній меншости — знищити мільйони «гоїв»? До цього вони методично і вперто йшли протягом 1900 років. Замаскувавши свої агресивні плани — ідеологію під новочасну релігію європейських народів (християнство), жиди по цьому «місточку» проникли і легалізувалися в середовищі білої раси — в усіх відношеннях найактивнішої частини людства. Таємно сповідуючи мету світового панування, «богообраний народ» поступово, протягом століть, прибрав до рук торгівлю, фінанси, економіку, пресу, політику і на початку XX століття майже повністю представляв або контролював уряди Європи та Америки, отже, й ситуацію у цілому світі. В цих умовах стала можливою «жовтнева революція», в результаті якої жиди захопили абсолютну владу в найбільшій і найбагатшій тоді країни світу — царській Московії. Система ГУЛАГ-СРСР під прикриттям все тієї ж замаскованої ідеології іудо-сіонізму у формі марксизму-ленінізму — це вже було лише практичне вираження «теорії людиновбивчої промисловости». Деформація суспільної свідомости «пролетаріату на основі марксизму-ленінізму була тотальною. Отже, визволення від жидівського поневолення потрібно починати з очищення ідеології — насамперед з перегляду світоглядно-філософських та релігійних комплексів на засадах національної духовности. Павло ЧЕМЕРИС

Події партизанської і підпільної юності автора лягли в основу його першого роману «Чи любите ви Вагнера?»

Маленькі чомучки широко розплющеними очима дивляться на цей світ, не мають упереджень, а єдині авторитети для них – батьки. Саме до них адресовані численні дитячі питання. Тому для батьків ця книжка буде справжнім скарбом: з її допомогою дорослі зможуть відповісти на будь-яке запитання своїх невгамовних нащадків. Прості, зрозумілі, веселі відповіді на 100 найнесподіваніших запитань – це не «найпростіша версія правди», яку зазвичай чують діти. Це відповіді дослідників, письменників, філософів, спортсменів, мандрівників, які разом з дитиною розмірковують над загадками Всесвіту, історії, людського тіла й душі, не відцуравшись навіть запитань, як пукають корови, чому вода мокра і чи може бджола вжалити бджолу

Мудрість гефтлінга, в’язня концтабору — не намагатись зрозуміти, не уявляти майбутнього, не ставити запитань, затямити, що «завтра вранці» на табірному жаргоні означає «ніколи». Цю мудрість Прімо Леві судилося засвоїти, коли йому було двадцять чотири і його, молодого хіміка, депортували до концтабору в Аушвіці. «Чи це людина» — проникливе і щемке свідчення злочинів проти людства, живий голос Голокосту, автобіографічний твір про болючий досвід виживання приреченого на знищення, про глибинну самотність, про пошуки і віднаходження людської душі навіть у пекельних колах табору смерті