Asmeninė patirtis - monumentalus japonų prozininko, Nobelio premijos laureato Kenzaburo Oe romanas, pasakojantis apie jauno žmogaus širdyje vykstančią svajonės ir pareigos kovą. Paukštis Berdas sužino, kad jo vaikas gimė su galvos defektu. Svajojęs apie avantiūristinę kelionę į Afriką, dabar jis atsiduria siaubo gniaužtuose. Prasideda ištvirkavimo ir nevilties dienos. Kūdikio mirties troškimas ir seksualiniai nuotykiai... Ar šiandienos žmogui, stovinčiam ties pamišimo bedugne, dar yra vilties sugrįžti į gyvenimą? Perėjęs pragaro ratus, jaunas vyras prisiima jam skirtą likimą. Romaną K. Oe parašė 1964 metais, kovodamas su savo paties išgyvenimais gimus protinei negaliai pasmerktam sūnui, kurio globai jis atsidėjo ir kuris vėliau tapo daugelio jo kūrinių veikėju

Kenzaburo Oe was awarded the Nobel Prize in Literature for creating "an imagined world, where life and myth condense to form a disconcerting picture of the human predicament today." In Death by Water, his recurring protagonist and literary alter-ego returns to his hometown village in search of a red suitcase fabled to hold documents revealing the details of his father’s death during WWII: details that will serve as the foundation for his new, and final, novel. Since his youth, renowned novelist Kogito Choko planned to fictionalize his father’s fatal drowning in order to fully process the loss. Stricken with guilt and regret over his failure to rescue his father, Choko has long been driven to discover why his father was boating on the river in a torrential storm. Though he remembers overhearing his father and a group of soldiers discussing an insurgent scheme to stage a suicide attack on Emperor Mikado, Choko cannot separate his memories from imagination and his family is hesitant to reveal the entire story. When the contents of the trunk turn out to offer little clarity, Choko abandons the novel in creative despair. Floundering as an artist, he’s haunted by fear that he may never write his tour de force. But when he collaborates with an avant-garde theater troupe dramatizing his early novels, Kogito is revitalized by revisiting his formative work and he finds the will to continue investigating his father’s demise. Diving into the turbulent depths of legacy and mortality, Death by Water is an exquisite examination of resurfacing national and personal trauma, and the ways that storytelling can mend political, social, and familial rifts

Un profesor divorciado de mediana edad regresa a Tokio tras pasar quince años impartiendo clases en una universidad americana, para ser sometido a una arriesgada operación. El recuerdo de un antiguo alumno le obsesiona y decide dar con él. Cuál será su sorpresa al encontrar al niño convertido en un muchacho que trabaja para la facción radical de una secta religiosa, un peligroso movimiento que predica el fin inminente de la humanidad. En Salto mortal, la primera novela que publica Kenzaburo Oé desde que recibió el Premio Nobel de Literatura en 1994, el autor se desvía de la narración autobiográfica, para adentrarse en una magnífica historia sobre la fe, el carisma de los líderes y los riesgos del fanatismo en la que analiza, con meticulosa sagacidad, la moderna sociedad japonesa. Multitud de escenas se entretejen con naturalidad en una trama que el autor maneja hábilmente, dosificando las sorpresas y las revelaciones, para mantener el suspense hasta la última página. Salto mortal es un logro asombroso que confirma a Kenzaburo Oé como uno de los narradores más importantes de la actualidad. Su obra ha encontrado siempre una unánime acogida: «Oé no nos ahorra nunca ni un instante de reflexión sobre la cruda realidad», ENRIQUE VILA-MATAS; «sus obras representan una de las exploraciones morales más impresionantes de la novela contemporánea», The Observer; «es un legítimo heredero de Dostoievski», HENRY MILLER

Writing a novel after having won a Nobel Prize for Literature must be even more daunting than trying to follow a brilliant, bestselling debut. In Somersault (the title refers to an abrupt, public renunciation of the past), Kenzaburo Oe has himself leapt in a new direction, rolling away from the slim, semi-autobiographical novel that garnered the 1994 Nobel Prize (A Personal Matter) and toward this lengthy, involved account of a Japanese religious movement. Although it opens with the perky and almost picaresque accidental deflowering of a young ballerina with an architectural model, Somersault is no laugh riot. Oe's slow, deliberate pace sets the tone for an unusual exploration of faith, spiritual searching, group dynamics, and exploitation. His lavish, sometimes indiscriminate use of detail can be maddening, but it also lends itself to his sobering subject matter, as well as to some of the most beautiful, realistic sex scenes a reader is likely to encounter. – Regina Marler From Publishers Weekly Nobelist Oe's giant new novel is inspired by the Aum Shinrikyo cult, which released sarin gas in Tokyo 's subway system in 1995. Ten years before the novel begins, Patron and Guide, the elderly leaders of Oe's fictional cult, discover, to their horror, that a militant faction of the organization is planning to seize a nuclear power plant. They dissolve the cult very publicly, on TV, in an act known as the Somersault. Ten years later, Patron decides to restart the fragmented movement, after the militant wing kidnaps and murders Guide, moving the headquarters of the church from Tokyo to the country town of Shikoku. Patron's idea is that he is really a fool Christ; in the end, however, he can't escape his followers' more violent expectations. Oe divides the story between Patron and his inner circle, which consists of his public relations man, Ogi, who is not a believer; his secretary, Dancer, an assertive, desirable young woman; his chauffeur, Ikuo; and Ikuo's lover, Kizu, who replaces Guide as co-leader of the cult. Kizu is a middle-aged artist, troubled by the reoccurrence of colon cancer. Like a Thomas Mann character, he discovers homoerotic passion in the throes of illness. Oe's Dostoyevskian themes should fill his story with thunder, but the pace is slow, and Patron doesn't have the depth of a Myshkin or a Karamazov-he seems anything but charismatic. It is Kizu and Ikuo's story that rises above room temperature, Kizu's sharp, painterly intelligence contrasting with Ikuo's rather sinister ardor. Oe has attempted to create a sprawling masterpiece, but American readers might decide there's more sprawl than masterpiece here

Revelación literaria en los años cincuenta, Kenzaburo Oé quedó consagrado como el mejor novelista japonés de la generación posterior a Yukio Mishima desde los años sesenta y se ha afirmado que recuerda a Dante, William Blake y Malcom Lowry. "Una cuestión personal", una de sus mejores y más crueles novelas, animada de una extraña violencia interior, cuenta la terrible odisea de Bird, un joven profesor de inglés abrumado por una cenagosa existencia cotidiana en el Japón contemporáneo. Su anhelo secreto es redimirse a través de un mítico viaje por África, donde, según cree, su vida renacerá plena de sentido. Pero tales proyectos sufren un vuelco de ciento ochenta grados: su esposa da a luz un monstruoso bebé, condenado a una muerte inminente o, en el mejor de los casos, a una vida de vegetal. Este hecho convulsiona el lánguido e indolente existir de Bird y, durante tres días y tres noches, se arrastra por un implacable recorrido hacia lo más profundo de su abismo interior. Descenso a los infiernos en el que le acompañará Himiko, una vieja compañera de estudios. Bird buscará refugio en el alcohol, en los brazos de Himiko y, principalmente, en su propia vergüenza y humillación: ¿debe aceptar la fatalidad, cargar para siempre con un hijo anormal y renunciar a sus planes de una vida mejor o, por el contrario, debe desembarazarse del bebé provocando un desenlace fatal?

Від перекладача До роману Кендзабуро Ое «Історія М/Т і лісового дива» Твір художника — наче дзеркало: кожен бачить ретельно і дбайливо відполіровану майстром поверхню, шляхетну оздобу, але водночас і частку самого себе; глибинний же шар амальгами лишається прихованим від очей, а її рецепт — таємницею митця. Ще більшою мірою це стосується сприйняття мистецького твору Сходу вихованцем західної цивілізації: культура Сходу, особливо Японії, — це культура тіні, мистецтво недомовленого, вміння рядком, порухом пензля, пелюсткою квітки навіяти незглибимі почуття. І хоч нам, європейцям, навряд чи осягнути ту безодню, вона непереборно вабить принаймні зазирнути в неї. Та ба — в мерехтінні тіней лише ввижається своє. Чи ж це не ми брукували «дорогу мерців», якою вислано в засвіт кращих Будівничих? Хіба не наші Руйнівники пильнували ревно, аби бодай крихта правди про новий світ не промкнулася назовні, де віддавна краще за нас знали, як ми живемо? Чи не ми це через «великий переділ» досі ніяк не прогодуємо самі себе? А хто повигадував «державні мови», незрозумілі навіть найближчим сусідам? Чи не ми понівечили власні ліси так, що годі шукати притулку в них душам дітей «лісового дива»? І чи не траплялося нам виступати з іграшковою зброєю проти ворожої навали?.. Певен: будь-хто міг би знайти в романі Кендзабуро Ое чимало образів з історії власного народу. Під химерними видивами селища в лісовій долині, певно, приховується дещо загальне для всіх. Бо який народ не звідав зламів і застою, розквіту й гонінь, війни й відбудови, перетворення народного вождя на тирана? Чому ж не кожен твір західного сучасника, брата по цивілізації, присвячений тим самим загальнолюдським темам, викликає в моїй душі таку співзвучність? Може, річ у тому, що за плечима японського художника — тисячолітня культура, яка вивчала людину в єднанні з природою, з іншими людьми, з суспільством, складеним із людей, плекала мистецтво жити в цій єдності? Європейська культура лише тепер сягає щабля, на якому відкидаються виховані християнством стереотипи: природа підпорядкована людині — вінцеві творіння; суспільство нічого не варте, бо «кесарю — кесареве», але справжні цінності — в бога. А може, на щастя тисячолітній досвід християнства й новітня цивілізація не викоренили в нашому народі залишків предковічної культури, що ріднила людину з довколишнім світом? Авжеж, можна було б списувати цілі сторінки міркуваннями щодо тлумачення того чи іншого образу японського письменника, аналізуючи історію та культуру його народу. Та чи ж варто? Нехай сам читач послугується принципом «увей», недіяння чогось, що суперечить природному плинові подій, тобто уникає упередженості й не боїться хибного розуміння. Бо згадаймо іншого східного мудреця, Рабіндраната Таґора: Як перед похибками двері ти замкнеш, До тебе Істина ввійти не зможе теж. 1989

Герой романа известного японского писателя, инженер-физик, подвергся облучению во время нападения левацкой террористической группы на транспорт с ядерным топливом. Его история, воссозданная в записках автора-невидимки, служит предупреждением против грозящей миру ядерной катастрофы

«Игры современников» – остросоциальное произведение, в котором автор – известный японский писатель – пытается осмыслить прошлое и будущее Японии в контексте судеб всего человечества. Написанный в форме писем, которые брат посылает своей сестре, роман помогает глубже и полнее понять события, происходящие в наши дни

Кэндзабуро Оэ (р. в 1936 г.) — один из крупнейших писателей современной Японии, Советские читатели знакомы с его романами «Опоздавшая молодежь» и «Футбол 1860 года». В настоящий том включен новый роман — итог тревожных и глубоких раздумий писателя о своей стране, ее молодом поколении, ее будущем. Читатель знакомится также с избранными рассказами Оэ

Кэндзабуро Оэ — один из наиболее известных и популярных на Западе японских прозаиков XX столетия. «Объяли меня воды до души моей…» — это тонкий и пронзительный роман, в котором слышны голоса птиц, детей и китов. Главная его тема, по словам самого писателя,  — «предчувствие Великого Потопа»

Перед вами роман известного японского писателя Кэндзабуро Оэ «Опоздавшая молодежь». Раскройте его, чтобы послушать исповедь молодого японца, судьба которого — зеркало жизни целого поколения послевоенной Японии

Кендзабуро Ое (нар. 1935 р. [пом. 2023 р.]) — видатний сучасний японський письменник-гуманіст, автор понад 20 романів та повістей, кількох збірок оповідань і численних есеїв, лауреат Нобелівської премії з літератури 1994 року. У романі «Особистий досвід» (1964) знайшла відображення душевна травма К. Ое, спричинена народженням 1963 р. у його родині хворої дитини з ураженням мозку. Герой роману вже за умов мирного, повоєнного часу постає перед дилемою свідомого вибору: він мусить або відмовитися від своєї новонародженої неповноцінної дитини, або ж чесно і мужньо прийняти випробовування долі. Темі морально-етичних ідеалів японської молоді Ое присвячує роман «Обійняли мене води до душі моєї» (1973). У цьому творі письменник уперше торкнувся проблеми лівого екстремізму і показав, як відсутність соціальних ідеалів позбавляє молодь чіткого розуміння, проти кого вона має спрямовувати свій опір, а також її позитивної програми, без якої будь-яке протиставлення себе суспільству втрачає сенс

В книгу вошли новеллы известных японских писателей разных поколений, созданные после 1945 года: Фумико Хаяси, Сётаро Ясуоки, Осаму Дадзая, Кэндзабуро Оэ, Такэси Кайко, Сэя Куботы, Сюмона Миура, Масудзи Ибусэ и других. Здесь представлены произведения, наиболее полно отражающие жизнь Японии и ее народа за последние тридцать лет. Большая часть новелл издается в русском переводе впервые

Сборник рассказов, составленный лауреатом Нобелевской премии по литературе Надин Гордимер, явление в литературном мире уникальное. Здесь под одной обложкой собраны рассказы лучших писателей современности, в том числе пяти лауреатов Нобелевской премии по литературе. Эти рассказы, по словам Гордимер, «охватывают все многообразие чувств и ситуаций, доступных человеческому опыту». Однако этот сборник еще и международная благотворительная акция, вызвавшая заметный отклик в издательской среде и средствах массовой информации. Каждый издатель, который принимает участие в этой благотворительной акции, передает все средства от продажи сборника рассказов в помощь неизлечимо больным людям

Збірник містить фантастичні твори, що друкувалися в журналі «Всесвіт» в різні часи

В двадцать три года Кэндзабуро Оэ получил спою первую литературную премию, а с ней и признание. Свыше шестидесяти произведений Оэ переведено на многие языки мира, и том числе и на русский. Наиболее известны его романы «Футбол 1860 года», «Объяли меня воды до души моей», «Игры современников» и другие. Сейчас Оэ, лауреат Нобелевской премии 1994 года, — самый известный и титулованный писатель Страны восходящего солнца. Его произведениям, повествование в которых порой разворачивается в нескольких временных пластах, присуще смешение мифа и реальности, а также пронзительная острота нравственного звучания. Не является в этом смысле исключением и и представленный в настоящем издании роман Оэ «Футбол 1860 года». Герои романа Мину и Такаси Нэдокоро. эти японские «братья Карамазовы», — люди, страстно ищущие смысл жизни и в своих порывах совершающие саморазрушительные поступки, ведущие к духовной и физической смерти

Вышедший в 1967 году "Футбол 1860 года" мгновенно стал национальным бестселлером: в течение одного года он выдержал 11 переизданий, а затем принес своему создателю престижную премию Дзюнъитиро Танидзаки. Роман повествует о жизни двух братьев, которые волею судеб возвращаются в родную деревню в поисках истинного смысла жизни и собственного "я"… Вышедшая в 1973 году притча-антиутопия "Объяли меня воды до души моей…", название которой позаимствовано из библейской Книги пророка Ионы, считается главным произведением Нобелевского лауреата по литературе Кэндзабуро Оэ. В один прекрасный день Ооки Исана, личный секретарь известного политика, решает стать затворником. Объявив себя поверенным деревьев и китов – самых любимых своих созданий на свете, – он забирает у жены пятилетнего сына и поселяется в частном бомбоубежище на склоне холма…

В центре романа крупнейшего современного японского писателя Кэндзабуро Оэ — история жизни Мариэ Кураки, на долю которой выпадают испытания, заставляющие вспомнить об античных трагедиях. Повествование ведется от лица писателя К., за образом которого стоит сам автор, а круг тем, им затронутый, отсылает читателя к классическим произведениям европейской и русской литературы, поднимающим важнейшие вопросы бытия. (задняя сторона обложки) Кэндзабуро Оэ (р. 1935) — писатель, имя которого уже давно известно не только в Японии, но и во всем мире. Его мастерство отмечено целым рядом высших японских и международных наград, в том числе Нобелевской премией по литературе (1994). Темы, затронутые в романе «Эхо небес», по-настоящему глубоки и даже болезненны. За внешней лаконичностью стиля и сдержанной авторской интонацией стоит полный изумления и горечи рассказ о жизни молодой красивой женщины Мариэ Кураки. Ее судьба выткана столь причудливо, что читатель вслед за автором застывает в священном ужасе пред волею небес, в которой слышатся отголоски античных трагедий. Здесь переплетены экзистенциальные мотивы и тема чувственного влечения, взаимоотношения родителей и умственно отсталых детей и вопросы веры, безысходность неизлечимой болезни и размышления о грехе и искуплении. Многочисленные отсылки к русской и европейской классике включают эту книгу в контекст всей мировой литературы, а повседневный человеческий опыт граничит с мифологией