Тієї осені трапилося необоротне та нехарактерне для нашого міста – одночасно пофарбували всі лави, тому нам не було, де сісти. І лише замети з листя намагалися якось розвіяти по-совковому синю ґаму. Все наше щастя полягало у абстракціях та відокремленні від навколишнього середовища. Ми одягали великі чорні окуляри та великі навушники, коли виходили на вулиці, намотували на шиї шалики, щоб не бути здутими вітром. Свого часу, кожен з нас загубився у вирі міста Києва та був змушений втекти сюди, щоб продовжувати творити тільки для себе. Не зважаючи на вимоги комерції.. Тоді ми вчинили геройський вчинок – дивилися "Віднесені вітром" з початку до кінця, та милувалися рибками в акваріумі. Боліла голова, а ми не зважали – головне, щоб залишилася м'юзика та М'юз. Ми сідали в кабріолети та подорожували, аби тільки не

…у неї було порушене диханя у клітинах. Просто увесь вільний час вона перебувала десь поблизу Юпітера, залишаючись ногами на Землі. Там, вона, казала, живуть янголи із чорними крилами. Їхні крила були чорними, бо коли янголи літали поблизу сонця, на крильця сідала кіптява. Санта Марія дивилася на них та посміхалася. А потім поверталася на Землю…