Повість «Господарі Охотських гір» розповідає про пригоди піонера Юрка Зуба на березі Охотського моря

В книгу известного украинского писателя Ивана Багмута «Записки солдата» вошли повести и рассказы. В повести «Записки солдата» автор правдиво изобразил ратный подвиг советских людей на полях сражений Великой Отечественной войны. Герой повести «Жизнеописание послушного молодого человека» подростком встретил Великую Октябрьскую революцию и стал настоящим борцом за ее идеи. Главные герои рассказов — люди труда. СОДЕРЖАНИЕ Ю. Герасименко. Жизнеописание счастливого человека. Перевод Вл. Россельса. ПОВЕСТИ Записки солдата. Перевод Вл. Россельса. Жизнеописание послушного молодого человека. Перевод Вл. Россельса. Приключения черного кота Лапченко, описанные им самим. Перевод Вл. Россельса. РАССКАЗЫ Кусок пирога. Перевод Е. Россельс. Злыдни. Перевод Вл. Россельса. Третья лекция. Перевод Вл. Россельса. Бочка. Перевод М. Фресиной. Двенадцатая собака. Перевод М. Фресиной. Горячие ключи. Перевод М. Фресиной. Теги-теги. Перевод Н. Сказбуша. В яблоневом саду. Перевод М. Фресиной. Братья. Перевод М. Фресиной. Драгоценное издание. Перевод М. Фресиной. Друзья. Перевод Е. Россельс. Весенний день. Перевод Е. Россельс. Характер. Перевод М. Фресиной. Хунхуз. Перевод Вл. Россельса. Белый костюм. Перевод Вл. Россельса. Федор из Федора. Перевод Вл. Россельса. Рассказ о рассказе. Перевод Вл. Россельса

Дети всегда с удовольствием «экспроприировали» произведения, для них совсем не предназначенные. Романы Жюля Верна, Уэллса, Беляева давно и прочно перейти в золотой фонд детской литературы. Туда же перекочевали книги Купера. Майна Рида и других авторов, свято веривших, что они творят для взрослой аудитории. Не стал исключением и детективный жанр: многие из нынешних читателей серии в детстве с упоением «глотали» бесконечные приключения инспектора Лосева, сыщика Гурова, Нила Кручинина. Переживали за Пронина и Штирлица… Но не нужно думать, что никто не писал именно для детей. Таких произведений тоже было достаточно и доказательством тому — этот сборник, в котором собрана лишь часть «шпионских» сочинений, адресованных детям. Несмотря на то, что в числе авторов встречались и именитые, талантливые писатели, именно эти рассказы, повести и стихи не смогли пережить испытание временем. Но зато, как нам кажется, с еще большим удовольствием будут прочитаны новым поколением любителей жанра

  Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства — кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина.     Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби.     На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину... Щоб ні в кого не лишилося сумніву, що все це дійсно написав я сам, розповім, як я навчився писати. Не така це вже складна штука.     Треба взяти в лапку олівця і вивести першу літеру, потім другу, третю і, коли вийде слово, трохи відступити і таким самим способом написати друге слово, а, закінчивши фразу, поставити крапку. Якщо якесь написане слово мені не подобалось, я злизував його язиком. Для мене це було значно зручніше, ніж перекреслювати. Тому я перейшов на чорнило і ручку, бо злизати чорнила легше, ніж олівець.     При писанні багато важить положення хвоста. Ні в якому разі не слід ним махати. Хвіст повинен лежати на столі, це створює необхідний упор для всього тіла. Інакше літери виходять не такі гарні, а інколи бувають просто нерозбірливими.     Може, дехто гадає, що мені легше друкувати на машинці, та це не так. Я не зміг навчитися друкувати на машинці. Як тільки я натискував на клавіш, зразу вистрибував важіль з літерою, і, хоч я знав, що це важіль, мені щоразу здавалося, ніби це миша, і я кидався на літеру, хапаючи її кігтями. Від цього псувалася машинка, а також мої стосунки з її господарем, а головне — друкування посувалося страшенно повільно, бо думка уривалась,натхнення зникало, і я довгенько сидів, щоб знову повернувся робочий настрій. Л а п ч е н к о