«Город» (укр. Місто) — урбанистический роман Валерьяна Пидмогильного, опубликованный в 1928 году. В романе «Город» Валерьян Пидмогильный описал крестьянскую украинскую молодёжь, которая в начале 1920-х годов тысячами потянулась в города. Автор показал желание молодых крестьян «выйти в люди», постигая прежде недостижимую науку. Валерьян Пидмогильный создал современный роман, в котором, в отличие от традиционной крестьянской и социальной тематики, акцент перенесён на урбанистическую проблематику, подняты философские вопросы бытия и рассмотрена психика героев, а конфликт разворачивается между людьми с разными мировоззрениями. «Город» — первый урбанистический роман в украинской литературе, с новыми героями, проблематикой и манерой повествования

Творчість В. Підмогильного продовжує традиції української класичної літератури, яка свою поетику будувала на увазі до людини, співчуття до неї. Роман "Місто" - найвидатніший твір письменника, який і нині читається з чималим інтересом

Валер’ян Підмогильний — видатний український письменник, творчість якого тривала трохи більше десяти років (репресований 1934 року). Але він написав кілька збірок оповідань, повістей, романи «Місто» і «Невеличка драма», які були в центрі літературного процесу 20-х — початку 30-х років на Україні. Ці твори й сьогодні приваблюють майстерністю пcихологічно-філософського дослідження людини в складних суспільних обставинах

В.Підмогильний - мораліст і в «Повісті без назви» - останньому своєму творі, що до нас дійшов. На жаль, майже не зберіглась передмова до книги, власне, у звертанні до читача, а це мав би бути ключ до її прочитання. Але сам текст зберігся повністю і тут сумнівів нема: перед нами один із найблискучіших і найсерйозніших творів не тільки В. Підмогильного, але й усієї тодішньої української літератури. Так, перед нами знову ніби моралістичний трактат, одягнутий у художню форму, своєрідна самодіскусія, яка знову примушує пригадати Григорія Сковороду, хоч і тут він жодного разу не називається

Збірка «Старший боярин» знайомить з найбільш значними творами Тодося Осьмачки (1895—1962), Валер'яна Підмогильного (1901—1937) й Григорія Косинки (1899—1934) – талановитих письменників Українського Відродження. Шсля років забуття, коли їхні імена було викреслено з української літератури, вони знов повернулися до читачів. Сьогодні ми маємо змогу прочитати їхні книжки й оцінити високу художню майстерність цих авторів, зробити власні висновки і про нашу історію, і про сучасність

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко. Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями. * * * Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства. Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року