Авторы этой книги — герои нашего времени. Их мнение важно для десятков тысяч людей, а их дела, гражданская позиция, и писательский талант вызвали огромное уважение и поддержку. Они сражались на передовой, или посвятили свои жизни волонтерству, или стали бойцами информационной войны (а некоторые смогли побывать во всех ипостасях). Для этой антологии авторы отобрали особенные тексты. Для каждого из них, как и для большинства украинцев, начало войны перевернуло всю жизнь, напрочь изменив приоритеты. Книга разделена на три части: военную, волонтерскую и блогерскую

Донбасский дневник. (Фейсбук времен АТО) Людина нібито не літає… А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір’я, А з правди, чесноти і довір’я. Ліна Костенко Ця книга склалася із записів у Фейсбуці: у червні 2014 на голос Олени Степової – голос похмурого луганського прикордоння – кинулися сотні, потім тисячі людей. Зараз у її МЕРЕЖАХ їх без малого 20 тисяч. Читають не тільки «статуси», а й коментарі, радіючи відгукам з усієї України, підбадьорюючись: «Донбас люблять! За Донбас моляться! Нас не залишать». Не покиньте Донбас, просить Олена. Заради тих, хто живе там і не може виїхати, кинути батьків, хворого друга, собаку. Легко виїжджали, кидаючи своїх тварин, а часом і людей, ті, хто заварив цю кашу. Але ті, хто не зрадив Батьківщину, чи можуть зрадити живі істоти? І навіть цей будинок, цей сад, степ, вітер в степу – на кого покинути? Не покиньте Донбас, закликає Олена, заради самої України: «Подивіться на Україну: вона, як метелик, що розправив крила. Схід і Захід – це два крила. Не обривайте їх, не ламайте!»

Донбасский дневник. (Фейсбук времен АТО) Людина нібито не літає… А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір’я, А з правди, чесноти і довір’я. Ліна Костенко Ця книга склалася із записів у Фейсбуці: у червні 2014 на голос Олени Степової – голос похмурого луганського прикордоння – кинулися сотні, потім тисячі людей. Зараз у її МЕРЕЖАХ їх без малого 20 тисяч. Читають не тільки «статуси», а й коментарі, радіючи відгукам з усієї України, підбадьорюючись: «Донбас люблять! За Донбас моляться! Нас не залишать». Не покиньте Донбас, просить Олена. Заради тих, хто живе там і не може виїхати, кинути батьків, хворого друга, собаку. Легко виїжджали, кидаючи своїх тварин, а часом і людей, ті, хто заварив цю кашу. Але ті, хто не зрадив Батьківщину, чи можуть зрадити живі істоти? І навіть цей будинок, цей сад, степ, вітер в степу – на кого покинути? Не покиньте Донбас, закликає Олена, заради самої України: «Подивіться на Україну: вона, як метелик, що розправив крила. Схід і Захід – це два крила. Не обривайте їх, не ламайте!»