Один з перших творів В. Дрозда — повість «Семирозум» (1967) прикметна документальною вірогідністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність, ліричною тональністю, казково-фантастичними елементами оповіді. Ліро-епічна форма викладу дала авторові змогу органічно переплести епічні картини історії сіверського Полісся з емоційно-проникливими, схвильованими коментарями ліричного суб’єкта — певною мірою «я» письменника. Стильовою домінантою твору є його автобіографічна основа, що зумовлює цілісний взаємозв’язок між внутрішнім світом митця і героями, безпосереднє переживання автора та емоційну оцінку думок, вчинків персонажів і відтворюваних подій