Biografinis abato Ransė romanas tarsi praskleidžia užmaršties šydą ir pažeria daug senų laikų istorijų, susijusių su tikromis asmenybėmis. Čia veikia karaliai ir karalienės, kunigaikščiai ir hercogienės, žymūs filosofai ir rašytojai, politikai ir bažnyčios tėvai, jų vaikai ir pavainikiai, draugai ir priešai, žmonos ir meilužės. Autorius pamažu atskleidžia paslaptis ir parodo tikrąjį Prancūzijos visuomenės veidą

Biografinis abato Ransė romanas tarsi praskleidžia užmaršties šydą ir pažeria daug senų laikų istorijų, susijusių su tikromis asmenybėmis. Čia veikia karaliai ir karalienės, kunigaikščiai ir hercogienės, žymūs filosofai ir rašytojai, politikai ir bažnyčios tėvai, jų vaikai ir pavainikiai, draugai ir priešai, žmonos ir meilužės. Autorius pamažu atskleidžia paslaptis ir parodo tikrąjį Prancūzijos visuomenės veidą

Индеец Шактас был схвачен воинами враждебного ему племени и осужден на мучительную смерть; от неминуемой гибели его спасла дочь вождя племени — Атала, полюбившая Шактаса с первого взгляда. Вместе они покидают индейцев и скитаются по тропическим лесам Америки, желая и боясь отдаться страсти, потому что Атала христианка и дала обет целомудрия

Франсуа Рене де Шатобріан (1768–1848) – відомий французький письменник, «батько романтизму», державний діяч, що виступав проти Наполеона, давав поради Людовіку XVIII, відмовлявся від співпраці з іншим французьким королем – Луї-Філіпом (незважаючи на настійливі прохання) і виконував таємні доручення матері вигнаного спадкоємця престолу – герцогині Беррійської. «Замогильні записки», які Шатобріан дозволив опублікувати лише після своєї смерті, – за жанром звичайна автобіографія, та водночас це грандіозна історична хроніка, в якій ідеться про один з найбурхливіших періодів в історії Франції (Революція, Імперія, Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія), змальовано портрети Мірабо і Лафаєта, Талейрана і Наполеона, описано Ніагарський водоспад і швейцарські Альпи, Лондон 1794-го, Рим 1829-го і Париж 1830 року…

«Замогильные записки» – один из шедевров западноевропейской литературы, французский аналог «Былого и дум». Шатобриан изображает как очевидец французскую революцию 1789–1794 гг. Империю, Реставрацию, Сто дней, рисует портреты Мирабо и Лафайета, Талейрана и Наполеона, описывает Ниагарский водопад и швейцарские Альпы, Лондон 1794-го, Рим 1829-го и Париж 1830 года… Как историк своего времени Шатобриан незаменим, потому что своеобразен. Но всё-таки главная заслуга автора «Замогильных записок» не просто в ценности его исторических свидетельств. Главное – в том, что автобиографическая книга Шатобриана показывает, как работает индивидуальная человеческая память, находящаяся в постоянном взаимодействии с памятью всей человеческой культуры, как индивидуальное сознание осваивает и творчески преобразует не только впечатления сиюминутного бытия, но и все прошлое мировой истории. Новейший исследователь подчеркивает, что в своем «замогильном» рассказе Шатобриан как бы путешествует по царству мертвых (наподобие Одиссея или Энея); недаром в главах о революционном Париже деятели Революции сравниваются с «душами на берегу Леты». Шатобриан «умерщвляет» себя, чтобы оживить прошлое. Это сознательное воскрешение того, что писатель XX века Марсель Пруст назвал «утраченным временем», – главный вклад Шатобриана в мировую словесность. Впервые на русском языке. На обложке — Портрет Ф. Р. Шатобриана работы Ашиля Девериа (1831)